Літературна композиція
«Жінки в житті Шевченка»
Ведуча
Щовесни,коли тануть сніги
І на рясті просяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуємо пам’ять Шевченка.
Ведучий
Вселяймо кручу пам’яті щоденно
Освяченими вітами верби.
Держава наша буде суверенна,
Коли з колін піднімуться раби.
Його надії нашими хай стануть,
Його поезії ввіллються в нашу
кров.
І злоба й ненависть, неначе
лід, розтануть,
І ручаями задзвенить любов.
Ведуча
Усе прекрасне на землі створено любов’ю і
в ім’я любові. Видатні люди, натхнені високим почуттям, здійснювали подвиги,
робили відкриття, створювали шедеври. Історія їхнього кохання – це ключ до
розуміння їхнього внутрішнього світу, джерела духовної енергії.
Ведучий
Першим сильним
почуттям Тараса було його дитяче кохання до Оксани Коваленко. Але це найсильніше почуття обірвав пан Енгельгардт,
забравши з собою Тараса-козачка у далекі мандри світом, а його кохану - Оксану Коваленко видав заміж за кріпака. Так
що коли Шевченко отримав нарешті волю і повернувся в свою Кирилівку, вона вже
була заміжньою жінкою. Шевченко ж зберіг її образ на все життя і не раз
відтворював у поезіях.
Ведуча
Перший поцілунок Шевченка вийшов трохи
гірким через сльози. Рано осиротілий Тарас жалів себе, почуваючись особливо
покинутим тут, на самоті, з самими тільки вівцями. І раптом прийшла вона —
така сама, як він, мала пастушка… Спогад про той поцілунок, яким висушила його
сльози Оксана, згодом з´явився в одній із рідкісних ліричних поезій Шевченка.
(Виходить Шевченко Т. Поодаль дівчина в українському вбрані.)
Шевченко Т.
Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились.
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх – не вгадали…
(Виходять зі сцени)
Ведучий
Ті перші, чисті пориви дитячих почувань на
тлі безрадісного, нещасливого життя Шевченка перетворились у щире полум’я
останніх років життя.
Ведуча
Оксана – йог люба; мила, щира, вродлива і
ніжна Оксанка…
Своє
перше кохання Тарасові залишалося тільки згадувати і малювати.
(Виходить Оксана)
Оксана
Була я на
три роки молодшою від Тараса і мешкала по сусідству. Наші
матері, дивлячись на наші забави, гадали,
що ми
колись одружимося.
Але не судилося… Дитяча симпатія
та підліткова закоханість не переросли у справжнє і глибоке почуття. Забракло
часу. Розлука
була несподівана і довга. А мене видали за
нелюба…
(Шевченко підходить до дівчини Оксани)
Шевченко Т.
…чи правда, Оксано, чужа
чорнобрива,
І ти не згадаєш того сироту,
Що в сірій свиті буває
щасливий,
Як побачить диво - твою
красоту;
Кого ти без мови, без мови
навчила
Очима душею, серцем
розмовлять,…
(Дівчина йде, згодом і Тарас)
Ведучий
Після п’ятнадцяти років розлуки з рідною
оселею Шевченко завітав – таки в рідну Кирилівку.
Шевченко Т. (з болем в серці)
В селі убогім… нічого не
виросло й не згнило… (Пауза)
Чи жива
«Ота Оксаночка» - питаю….
«Ота маленька кучерява
Що з нами гралася колись…»
(Виходить.)
Ведучий
Так писав Шевченко про свою колишню дитячу приязнь до
Оксани через 18 років, уже будучи в Петербурзі. Ті почуття не погасли в Шевченка і на засланні, до
останнього свого подиху проніс своє перше, чисте, оспіване в поезії кохання до
цієї простої вродливої дівчини.
(Шевченко Т. за столом пише, потім підводиться і читає:
Не журюся, а не спиться
Часом до півночі,
Уже світять ті блискуче
Твої чорні очі.
Мов говорять тихесенько:
«Хоч, небоже, раю?»
Він у мене тут - у серці,
А серця немає....
Ведуча
Тяжкі роки заслання, напружена праця,
зустрічі у колі друзів – все це складало життя поета. Але йому хотілося тихого
сімейного затишку, родинного тепла. І саме тоді він пережив справжнє велике
кохання.
Ведучий
Хто вона така? Кому він присвятив свої вірші і чий портрет намалював?
Ведуча
На час
знайомства із Шевченком ішов їй тільки 21-й рік. Він знав, що в них нічого не
складеться, адже вона була дружиною його знайомого. На балу у поміщиці Т.Вольховської
він не відходив від неї протягом усього балу, а прощаючись, відірвав на пам'ять
одну з блакитних квіток, якими була прикрашена її сукня, і довго зберігав цю
реліквію. Теплі спогади про Закревську поет проніс через усе життя. У 1843 р.
Шевченко намалював її портрет. В 1848 р. на засланні присвятив їй вірш "Г.З." ("Немає
гірше, як в неволі"), в якому з щирим захопленням звертався до
неї.
Ведучий
З ім'ям Ганни Закревської
пов'язано також поезію "Якби зустрілися ми знову".
(Читання напам’ять поезії)
Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тоді б промовила мені?
Ніякого. І не пізнала б.
А може, потім нагадала,
Сказавши: "Снилося дурній".
А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселее та молодеє
Колишнє лихонько лихеє.
Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми — водою розлилось,
Колишнєє святеє диво!
Ведучий
Дехто з дослідників уважає її, його єдиною, на все життя, любов'ю.
Через 13 років Ганни Закревської не стане. Вона помре… Він
болюче переживе втрату коханої. Залишаться тільки спогади і той її портрет…
(Виходить дівчина (Г.Закревська))
Г.Закревська
Перед моїм портретом зупиняються і довго стоять
люди, навіть ті, які нічого не знають про історію кохання Шевченка, бо мої очі
невідступне переслідують їх. Для мене зустріч з Тарасом була щасливою, прозорою
миттю. Він так красиво і ніжно виявляв свої почуття, що не міг не відчувати на
собі мій уважний погляд чорно-синіх (так, саме таких) великих, виразних,
ніжно-молитовних очей. Шевченко якимось невблаганно-тривожним поглядом
пристрасно дивився в мої очі, ніби казав: "У чергуванні світла і тіней -
краса життя…»
(Виходить зі сцени)
Ведуча
Шевченко був у розквіті молодості і краси:
недаремно в нього закохувалися як панянки, так і кріпачки. Доля готувала йому
нову зустріч з жінкою. Ця жінка - княжна Варвара Миколаївна Рєпніна.
В.Репніна
Породила мене мати
У високих у палатах,
Шовком повила.
У золоті, в оксамиті,
Мов та квіточка укрита
Росла я, росла.
І виросла я на диво:
Кароока, чорноброва,
Білолиця!
Убогого полюбила,
Мати заміж не пустила,
Осталася я
У високих у палатах
У весь вік свій дівувати,
Недоле моя…
Ведучий
Їй було 35, коли вона
познайомилась з 29-літнім Шевченком. Яготинська красуня, розумниця з широким
світоглядом, що жила молитвами і пристрастями. Нещаслива в особистому житті,
прекрасна і добра душа, овіяна серпанком великої поезії, - такою була нова знайома
Шевченка, яку він зустрів в Яготині, і яка одразу ж палко покохала поета.
В. Репніна
«Шевченко здався мені простим і
невибагливим. Він відразу став у нас своєю людиною. Моє обличчя було мокре від
сліз і це було щастям... Це була м'яка, чаруюча, захоплююча музика... Полум'я
неповторних настроїв тривожили душу мою.
В день і час його від'їзду я зі
сльозами кинулася йому на шию, перехрестила чоло й він вибіг із кімнати.
Капніст переконаний, що я кохаю його, й що я втратила голову. Я ж дуже прив'язана
до нього й не перечу, що коли б я бачила з його боку кохання, я, може,
відповіла б йому пристрастю». (Виходить)
Ведуча
Їх стосунки укладаються у слово «кохання»,
вона – чи не одна з перших – назвала його генієм. Зробила його ідеальним у
своїх думках, у своїй уяві. Шевченко був зворушений, розчулений, він сприймав
княжну як друга, і тільки як друга…
Ведучий
А у серці княжни спалахнула любов. І хоч у
її житті це було вже вдруге, та у стуженій за щастям душі почуття розцвіло
всіма квітами перших палких, чистих переживань, коли закохане серце радісно
молиться і хоче обійняти увесь світ!...
Ведуча
Тарас Григорович був переконаний і
відчував, що Варвара його покохала, і це завдавало йому душевних страждань. Він
досі ніколи не зустрічав такої співзвучної собі жіночої душі і в жодній із
жінок не бачив такого захоплення ним, але його почуття не було коханням, як у
княжни.
Ведучий
Остання зустріч Шевченка з княжною була
дуже сердечною, Варвара трималася спокійно і гідно, що коштувало їй великих
душевних зусиль.
Ведуча
Шевченко, покидаючи Яготин, мав певність,
що залишає тут друга, який не зрадить його в найтяжчі хвилини життя.
(На сцені Шевченко і Рєпніна.)
В.Рєпніна
Я дуже тяжко вами відболіла,
Це все було, як марення, як
сон,
Любов підкралась тихо, як
Даліла,
А розум спав, довірливий
Самсон.
Тепер пора, прощатись нам.
Будень,
На білих вікнах змерзли міражі,
І як ми будем, як тепер ми
будем?!
Такі вже рідні, і такі чужі.
Це казка днів – вона була не
довгою,
Цей світлий сон – пішов без
вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею –
Воно лишилось не усе життя.
Шевченко
Ваш добрий ангел надлетів,
Овіяв крилами і снами,
І тихо зграйними речами.
З душею чудо сотворив.
(Розходяться в різні сторони)
Ведучий
Залишивши Яготин,
Шевченко відчував турботу княгині. Вони листувалися, влітку 1846 року бачилися
в Києві. А на засланні Тарас Шевченко чекав листів...
Оце нагадую. Ніколи
Ти не здавалася мені
Такою свіжо-молодою
І прехорошою такою
Так, як тепер на чужині,
Та ще й в неволі.
Ведучий
Після всього
пережитого на засланні почуття самотності ще більше заполонило душу Кобзаря, і
він остаточно наважився одружитися. В дорозі до Петербурга і Москви обставини
змусили Тараса Григоровича зупинитись у Нижньому Новгороді. Він дуже швидко
знайомиться з оточенням, зокрема, з молодою і дуже вродливою 16-річною
артисткою Катрусею Піуновою.
Вона була фатально схожа на першу, свячену, осяяну дитинством, кохану Оксану.
Ведуча
Закохавшись,
Шевченко попросив батьків віддати за нього дочку. Мати намагалася довести, що Катруся ще
дитина, а Шевченко значно старший, щоб пом'якшити відмову. Змучений самотністю,
поет мріє про пару. Боляче і сумно перегортати сторінки останніх його романів.
Ведучий
Після того Т.Г.Шевченко ще
деякий час намагався тримати зв’язки, надсилати літературу, але побачивши
небажання навіть підтримувати знайомство, пише їй цікавого змістовного листа, з
якого яскраво бачимо його ставлення до Піунової.
(Піунова читає листа)
Піунова
Люба і щиро поважна, Катерино Борисівно! Я
приніс вам книги, і приніс їх з тим, щоб ви їх прочитали. Але ви, не прочитавши
їх, прислали мені назад. Як пояснити мені ваш вчинок? Він ставить мене рішуче у
безвихідь, особливо, якщо взяти до уваги нашу сьогоднішню розмову. Чи не
відповідь це на мою пропозицію одружитись?
Я вас люблю і кажу це просто, без усяких
вигуків і захоплень. Ви досить розумні, щоб вимагати від мене палких
висловлювань про кохання, я надто люблю і поважаю вас, щоб уживати
безсоромності, так прийнятої у світі. Зробитися вашим чоловіком – для мене
найбільше щастя і відмовитись від цієї думки буде тяжко.
Але коли доля вирішила інакше, якщо я мав
нещастя не подобатися вам і якщо книги, повернуті вами, означають відмову, то
нема чого робити: я мушу підкоритися обставинам. Але у всякому разі ні почуття
мої, ні повага до вас не зміняться, і якщо ви не можете, або не хочете бути
моєю дружиною, то дозвольте мені лишити хоч одну втіху – лишитись вашим другом
і постійною відданістю заслужити ваше добре ставлення і повагу. В чеканні
відповіді, яка мусить вирішити мою долю, лишаюсь відданим вам і глибоко
люблячий Тарас Шевченко. (сидить у
задумі)
Ведуча
Не діставши відповіді, поет, певно, тяжко
переживав. Бо після цього Тарас Григорович навіть не вітався з нею при
зустрічі.
Ведучий
Останньою
соломинкою, яка мала врятувати його від самотності, останньою надією на
створення свого маленького раю
була Ликера Полусмак.
Ликера
Була я кріпосною у панів Макарових. А дочка їх
Карташевська взяла мене в Петербург. Карташевські одягли мене в малоросійську
одежу. І все, бувало, я прислужую за столом. Одних стрічок було на мені яких
півсотні аршин та десяток низок намиста.
Я гарна була. Шевченка я боялася, але знала, що він великий пан, бо за ним вже карету посилали, як
його немає.
Ведуча
Коли Шевченко зібрався одружуватися з
Ликерою, знайомі і друзі не радили йому цього робити. До весілля справа не дійшла. У вересні
між Шевченком і Ликерою Полусмаковою стався розрив. Поет тяжко пережив це.
Шевченко Т. (у глибині сцени за столом
пише)
Барвінок цвів і зеленів,
Слався, розстилався,
Та недосвіт перед світом,
Потоптав веселі квіти,
Побив поморозив
Шкода того барвіночка,
Й недосвіта шкода…
Ведучий
Так і не одружився Тарас Григорович.
Судилося прожити йому самотнім. Нездійсненною залишилася мрія про власну хату
над Дніпром, «садочок-райочок», дружину.
Ведуча
Через 44 роки по смерті Шевченка у Канів, наЧернечу
гору, на могилу поета прибуде шістдесятип'ятирічна Ликера й у книзі відгуків
тремтячою рукою, ковтаючи сльози, напише: «13 травня 1905 року приїхала твоя
Ликера, твоя люба, мій друже. Сьогодні мій день ангела. Подивись на мене, як я
каюсь». Чи почула поетова душа те запізніле каяття?
Ведучий
Я тебе чекала роки й роки,
Райдугу снувала з рукава
На твої задумані мороки,
На твої огрознені слова.
Я тебе в Закревській поманила,
Я душею билась в Рєпніній,
А в засланні крила розкрилила
В Забаржаді, смуглій і тонкій.
Ні мотиль-актриса Піунова,
Ні Ликери голуба мана
Цвітом не зронилася в грозову
Душу вільну, збурену до дна.
Я б тобі схилилася на груди,
Замість терну розсівала мак,
Та мені зв'язали руки люди.
«Хай страждає,– кажуть,– треба так».
Хай у ньому сльози доспівають
В ненависть, в покару, у вогні
І мене, знеславлену, пускають,
Щоб ридали вірші по мені.
Я –
Оксана, вічна твоя рана,
Журна вишня в золотих роях,
Я твоя надія і омана,
Іскра нероздмухана твоя.
Комментариев нет:
Отправить комментарий